Замок

То був невеличкий мотель при в’їзді в Мукачево

Біля двору якого височів пагорб із Замком, а неподалік розкинувся автосалон

Де я вперше надибав богомола.

Власника мотелю ніколи не було,

А замість адміністратора та кухара була юна жінка з п’ятилітньою дочкою.

Окрім нас – нікого.

Ми монтували кран, в цеху, неподалік мотелю.

Затиснений в картину майбутніх спогадів

Я бачив Замок, автосалон, пагорби і те,

Як смішно говорила крихітна замазура,

Як вона тішилась дрібним дарункам орігамі та

Вдячність її мами, природньо невимушеної та простої,

Погляд якої німував щирою посмішкою,

А коли вона піднімалася до свого номера,

Вкінці коридору, то завжди казала:

Коли що потрібно – стукайте й серед ночі, у мене чутливий сон.

Вона зникала за дверима, які здається ніколи не закривала,

Та котрі зачиняли мене у тривожному світі з тими Пагорбами,

Автосалонами, Замками, Богомолами, а там –

За тремкими дверима здіймався закличний подих її грудей,

Що стелився м’якою периною мрійливому працівнику КП «Ремона».

Та я все возився з металічною скалкою, щоб не думати про курок дверного замка.

02.04.2023