Запах

Брехав собі, що більш ніколи

я не просякну запахом твоїм.

Гадав, що зникне він, втече з тобою,

і ліжко вивітрить, і стіл.

Наївно вірив, що пішовши

всі згадки-спогади візьмеш,

сховаєш їх надійно, щоб подовше

не виринали в пам'яті. Надіялася теж.

Було якесь тоді переконання,

що не вловлю молекулок тебе,

що крапку ставлю у коханні,

затру твій запах кавою й усе.

Отак я думав, лежачи у ліжку

уже порожньому (бо ж вирішила йти),

і сонно-злий хотів, щоб ніжно...

Наївний.

Дзвінок у двері.

Ти.