Засурмили вітри

Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила,

Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів.

То зима у степах вікові фоліянти розкрила.

А дерева — мов знаки на білій сторінці снігів.

Лиш замовкнуть метілі — і, в кожен

вдивляючись атом,

Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну

течію.

Місяць ходить за вікнами лисоголовим

Сократом

І обмацує простір, приймаючи сповідь мою.

Він мені заповів, щоб розслаблену втомою

душу

Я зібрав у кулак і заснути не смів ні на мить.

Бо у хмарах нічних, потрясаючи води і сушу,

Із далеких висот вогняна колісниця гримить.

Час глибинних борінь, коли серце не знає

достоту,

Що нового народить ота занебесна стріла.

Ще до неї не звикли. І входять у кожну істоту

Світлі хвилі Добра, нерозвідані сутінки Зла.

Це ще треба в собі замісити. І треба пізнати.

Та не знаю, чи встигну. Не спи, моя душе,

не спи…

Засурмили вітри. Під кудлатою шапкою хати

Не вгасає вікно. І голосять зимові степи.

1968