“Завершуйте радість у чистому слові любові”

Завершуйте радість у чистому слові любові

й дозрілому трунку,

не обертайте на камінь ні слова, ні думку:

жити ж бо нам нароковано спільно

далеко-предальньо.

Зими снігами зведуться і весни клечальні;

свіжа вода, що зросте понад вінця високі,

змиє чоло й припорошені щоки.

Шлях нам широкий,

колеса рипучі…

Перепочинем,

як зійдемо з кручі.

Мідні цеберки взолотять долоні,

річку столочать розпалені коні.

Вільглі кульбаки прочахнуть на вітрі.

Широко нам у широкому світі-і!..

Глибше зануримось спрагою в трунки,

вільному втіха — в співучім відлунку.

Голови — сонцем просвітлені —

пахнуть джерельно, полинно;

степ нам насниться і лови пташині.

В кожного сокіл сидить на плечі гострозорий,

тихне ковил, вистеляється обрій —

ось вам і учта для всенького роду…

— Треба вставать, бо вже сонце на сході.

Важко байдак зрушить з причалу.

Простір безмежний перейдем помалу.

Далі чим швидше, крутіше кипітиме річка —

місто на вістрі летітиме в очі навстрічно.

***