Здобутки

Весняна тонкість фарб —

березова намітка

сполохано тремтить, бо вітер продува,

і в душу зазира жовтавим оком квітка,

і щулиться до щік ласкавенька трава.

На біле сповиття нав’ється ще зелене,

круглішим станеш ти, неначе шовкопряд,

хай в затишку дріма твоя душа злиденна,

допоки тче нитки розвеснянілий сад.

Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця

не збудять, не сягнуть, не візьмуть за живе —

вітри гойдають сад, і солодко їй сниться —

хить-хить та все хить-хить — хитальна хитавиця.

І клопоти, і біль — усе її мина,

і час, як по льоду, збіга-тече водиця,

та рве крута вода під кригою до дна.

Вона зриває лід, мов лушпи і загати,

і з’єднує всуціль поділене життя,

вона той ковтюшок хитальний розпечата —

і знайдеш пустку в ній, і трухле сповиття…

Навіщо ж стільки літ пейзажі всі ці множив,

і кожен волосок на шпульку все снував?

Аби той капшучок знайти колись порожнім,

в який ти не складав, а тільки викрадав.

***