Зелена ліра

Ні, не людину і не звіра

До мене привела весна:

Під вишкою стояла ліра —

Погнута, здвоєна сосна.

І впало здогадом на мене —

Нежданим одсвітом добра:

Ця ліра, страдниця зелена,

Примандрувала з–над Дніпра.

Там гордий лось поважно й строго,

В лугах минаючи мости,

Ранкове сонце брав на роги,

Щоб їй в дарунок піднести.

Там, захопившись власним летом,

Лелека крилами махав.

Там я щасливим був поетом —

Сміявся, плакав і кохав.

Там очі мружила ожина,

Ряхтіли бризки з–під весла…

У лірі цій моя дружина

Свій біль до мене принесла.

І, може, трохи не до речі

Я тоскно посміхаюсь їй:

Щось забриніло молодече

В згорьованій душі моїй.

А на стовпи бетонні й лисі

Так світить сонце з висоти,

Що раптом струнами здалися

Іржаві табірні дроти.

22.04.1981