Землетрус

Моїм синам Маркові і Максимові —

вдумливим критикам, прекрасним друзям

Землетрус

Лялі

— після чергового землетрусу в Каліфорнії

На скалі Ріхтера занотували: сім.

Якісь щасливі фоторепортери

на фільм схопили драматичну сцену:

мурована фортеця подалась

і умлівіч розсипалась в руїну.

(Тепер — говорять — є такий закон,

що будувати треба сейсмостійко —

нових споруд не валить землетрус).

Та ось кокарда зв’язаних доріг

— таке мале каліфорнійське чудо —

здавила, мов кліщами, валку авт:

не встоялись залізо і бетон

в маленькому природи катаклізмі…

Каліфорнійцям люди співчувають,

але й дивуються: чому б, мовляв, не вийти

із цього краю частих землетрусів

до інших, більш безпечних, берегів?

— Вони ж собі, отямившись від струсу,

зализують, мов звірі, біль тривоги,

і, заховавши споважнілі очі

за соняшні зелені окуляри,

банановий збирають урожай

і сонць ярких гарячі помаранчі

їм падають у запашні сади,

де на одній галузці цвіт і овоч…

Як струсоне душею землетрус —

його на скалі Ріхтера не зміриш,

не лишиться документальний фільм,

як для біографів майбутніх свідок…

Та ось — антисейсмічна і гнучка,

мов ця будова за новим законом, —

людина виживає катаклізм,

і, перебувши непосильну пробу,

не утікає в безпечальну даль,

а ліпить знову черепки ілюзій,

і, темні окуляри надягнувши,

іде, сонцепоклонниця, в город,

щоб у землі, тремтячими руками,

плекати свіжі парості життя.

1974