Земні дарунки

В безтурботному дозвіллі

день проходить… і життя…

Райські яблука дозрілі

рвеш без страху-каяття.

Знехотя губами ловиш

ягід китицю вабку

і напоєм яблуковим

(що в тоненькому струмку)

спрагу втолюєш палку.

Хто там копієм скородить

перелоговий шпильок,

урожайно йому вродить

карлючиння та пісок.

Він, дивак, того не знає,

що вже простору немає:

все з усього випливає,

час спростовано давно.

Є дозвілля і вино…

Світ — немов діжа порожня,

а розчина в ньому — ти,

і з тобою все тотожне:

порошина кожна — ти;

сонце, зорі і світи —

ти!

Все постало з твого лона,

тим-то щедро користай

медом, сонцем, виногроном;

повзай поповзом, літай,

деревом рости розлого,

падай каменем згори,

глянь, по всіх-усіх дорогах —

світ несе тобі дари:

вовчі ягоди, крушину,

синій камінь, блекоту,

печерицю світло-синю,

невимовну гіркоту.

Рівне, гостре, кругле, гнуте,

всі відтінки, кольори,

повні пригорщі цикути —

не замислюйся, бери!

***