Зерна Роду

Догоряє вогнем день,

і серпанок вже не спить.

Чорні зорі зійшли лишень,

і застигла в повітрі мить.

А в руці не тягар - меч,

і шолом давить на чоло.

Від самого себе втеч -

життя скронями всивіло.

Заблукав остаточно мій

терням всипаний путівець.

у полоні безмежних мрій -

лише пам`яті острівець.

У безвимірі сірих снів,

та безкраїх шляхів, знай,

не один ти в полоні днів

захищаєш свій рідний край.

Поклади в борозну зерно,

і залишить воно слід.

Якщо стиглим було воно,

значить сильним буде твій Рід.