Згадала знов, що є на світі біль...

Згадала знов, що є на світі біль

Й цілунок твій старі дратує рани,

Слова ласкаві жалять наче джміль,

Шматуючи нутро покровом рваним.

Останки пристрасті палають в захід дня

Все перекреслено одним-єдиним махом

Гудуть в повітрі проводи, дзвенять

Те, ненароджене розвіюючи прахом.

Про час і день не відповість ніхто

Чи станеться відродження та диво

І, кутаючись в хутряне манто,

Шукаю поглядом щось в зелені мрійливо.

Немовби звір поранений тремтить

Закута слабкість в силі непомітна

Один лиш крок, одна піщинка, мить,

Щоб рухнула фортеця монолітна.