Згуба душі

Раз пропала на степу

В чумаків сокира,

До одного всі взялись:

«Ти та й ти, псявіро!..»

Той їх годить, хаменить,

Той їм розважає,

Вже й клянеться на чім світ,

Богом присягає…

Ні! Не вірять! Аж чумак

Против неба глянув:

«Коли я сокиру взяв,

Най я ляхом стану!..»

«Стій, чумаче, не губи

Ні душі, ні віри!

Вірим-вірим! Ти не брав

Нашої сокири!»