Жерар

Жорі рівно двадцять п’ять. Всі — прожиті даром.

Татко й матінка чомусь звуть його Жераром.

І дивується сусід: — Чи вони не хворі,

Що таке чудне ім’я притулили Жорі? —

А сусідка молода весело цокоче:

— Він же в них жере за трьох, а робить не хоче.