Жінка з Діополісу
Written 2021-10-10 - 2021-10-10
Стільки струмків у тобі, рік, озер,
Стільки зеленого листя і вітру багряного,
Стільки безодні і темних вузьких печер,
І стільки іще не розгаданого.
Знаю, що ти непоступлива і пливка
Туманом холодним з відлуннями залізниці,
Далека, як обрій, як сонце, але близька
Тяглістю в чорних на простяж віків зіницях.
Здається, що й скали чи міста холодний руст
Означать тебе і риси твого обличчя, що
Вгадуєш контур волосся твого та бюст,
Які проступають у формі, щоб далі снитися.
І всюди, куди не поглянеш — це ти, все — ти,
А я наче вільна, та змучена тінь лакея,
Все плентаюсь містом, яким довелось версти
Спраглим поетам, що втрапили в Лаодікею.
10.10.2021