Жінка

Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,

У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.

Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.

Що стугонить в лілейних картах стегон

В м'яких, пастельних, глянцевих мазках.

Безкрайній вир галактики безсоння в твоїх долонях

Світ — космічний пил, і креше сонце з білого захмар'я

Жагу і ллється цвітом золотим, дощем, любов'ю, радістю

Потоком, скуйовджена звивається весна

І п'є захланно, пристрасно, мов поле

Яріє від духмяного питва.

Ти вся зі світла, безуму та шалу, плодів землі, примхливих голосних,

В рядках силабо-тоніки, що перса вкрива неначе складками хітон,

Спадаючи в пахкий липневий жолоб, серпневий обрій, випита любов.

Терпка, цитринно-юна, полохка, м’яка волоссям

Мов карпатський килим, устелений чорницями і повен

Тепла твоєї шкіри. Тінь скрадлива,

Тремкий кришталь, знайома й непізнанна,

Небесний сум, проєкція всього,

Що є, в чуттєву хлань, захланну повінь

В прекрасний образ повні, всіх чеснот

Піднесеного серця над серцями, мережа слів

Натхненна і проста, палахкотиш жаркими язиками

Святого полум'я і обпікаєш там

Мої слова, що сходять у мовчання.

23.10.2023