Жіноче щастя

Я жіночого щастя краплинку

Вкрала в долі чи просто взяла.

Я на віях сльозинку-перлинку

Обережно і ніжно несла.

Так боялась на землю зронити

Під безжалісні ноги чужі,

Так боялась її загубити,

Бо ж сльозинка – частинка душі.

А душа моя росами вмита,

А душа, як пташина мала,

Лихом шарпана, долею бита,

Так їй хочеться щастя й тепла.

І не краденого, не чужого,

А свого, на весь час, назавжди.

І жіночого й просто людського,

Щоб з роси його пити й з води.