Жити можна

Є лісова дорога до села —

Туди іще бруківка не дійшла.

З десяток верст ідуть баби й діди,

Щоб хліба в клунках принести туди.

І споглядають сосни та дуби,

Як тужаться під клунками горби.

Та селянин уже до цього звик.

Гребе пісок дірявий черевик.

А як загрузне стомлена нога,

Їй сучкуватий костур помага.

Ідуть, сміються. А чого ж тужить?

Раз хлібець є, то можна якось жить.

Це ще не лихо. А було ж. було:

У тридцять третім вимерло село…

Ідуть бабусі та діди старі.

Шумлять над ними сосни угорі.

Гілля од вітру гнеться і дрижить…

Чого ж тужити? Можна якось жить.