Життєва гора

— Здрастуй, мовчання! —

гору помацав рукою, —

чом не минаєш мене стороною?

Горо-затуло, з твоєї вершини

дух оглядає світ соколино.

Іскру викрешую із серцевини,

горо, гордине, моя горовино!

Кругло летить сиротливе волання,

перша вершино моя і остання.

Круто стремиш, пориваючи душу;

вищим узвишшям спокушений, мушу

кров’ю значити дні горопашні.

Серце кривавлячи, нігті зламавши.

Горо, замри, припини обертання,

шкіру здери, обізвися кричанням.

Горо висока, сфарбована кров’ю,

каменем стала над головою:

не обійти, не розминутись,

горо згорьована, кремінь покути…

***