Життя таке хитке й мінливе, правда ж?

Життя таке хитке й мінливе, правда ж?

Неначе хмари… Не вгадає жоден

їх форми. Навіть вранішній пейзаж

з хвилини на хвилину одноманітним буть не годен.

Летить земля небес. Така осяжна неосяжність

керує летом загадковим.

У хмарах відчувається вся справжність

життя, так як у віршах справжність слова.

О, життя… Куди не озирайся – всюдисуще.

І маючи усі знання, щоб розпізнати

тебе у плині днів – розчарування неминуче,

бо ти – як хмари: знаєш все про них – не можеш наздогнати.

Дивлюсь і мить ловлю. І мить живе в мені,

і каже: «Я життя». Багатогранне в мить одну вмістилось

і стало вічністю. І скільки правди в цій брехні…

І починається одне лиш, коли інше закінчилось.

Життя то хмари – марево ілюзій,

мінливість форм, постійний рух орбіт:

з’явились, зникли. Зупинись лише на мить в заквітчаному лузі.

Прислухайся до хмар, крізь них життя палкий передає тобі привіт.