Живемо під собою не чуючи люд

                                       /з Осипа МАндельштама/

Живемо, під собою не чуючи люд,

Мовиш що... - десять кроків, й не чути, з усюд.

Десять слів для базіки промовця,

Вже згадають кремлівського горця.

Його пальці, як черви, жирніше свині,

А слова наче гирі пудові, в борні,

Таракана сміються вусища,

Його пика Кремля зірок вища.

А навколо набрід тонкошиїх юдей,

Грає вчинками, майже всіх напівлюдей.

Хто свистить, а хто скиглить, - що має...

Він один лиш бабачить, тицяє,

Як підкову, кує за указом указ:

Кому в пах, кому в лоб, кому в око, хоч раз...

Що не страта у нього... - малина,

Влада кращого  скрізь... - осетина.

Листопад 1933