Жолудь

Над лісом грізний Дуб стояв,

Мов сторож вічності старий.

А в тіні, де струмок шептав,

Там жолудь був такий малий.

Він споглядав могутній стан,

Його зелені гілочки,

І страх стискав, мов буревій,

"Як Дубом стати? Я ж малий!"

Повз нього проповзав черв'як

І мудрість в погляді була:

"Не бачиш, друже, як-не-як

Потенціал, що Бог був дав!"

"В тобі – насіння, Сам Творець,

Всю силу в слабість поклада.

Як віра зродить корінець,

То гори зрушить Благодать!"

"Померти мусиш для себЕ,

Віддатись темряві землі,

Щоб корінь випустить лишЕ,

Що проростає навесні."

І жолудь, лагідно скоривсь,

Віддався Божій простоті.

Було хоч страшно, та він вчивсь,

Жевріла віра в темноті.

Пробився паросток малий,

До світла тягнучись щораз,

Крізь бурі й сонця жмут м’який,

Він поряд з дубом ріс якраз.

Роки минули й ось тепер,

Стоїть той Дуб серед дубів

Корінням міцним, як завмер,

Він план господній зрозумів.

Він небо шепче, вітер п'є,

І тінь дарує з висоти.

Бо Божа сила в ньому є,

Що вірою змогла зрости.

О, любий друже, пам'ятай:

Як жолудь ти малий в цей час,

В тобі Христос – Йому віддай

Свій страх, і виростеш в свій час!