Жовтень

Зрадив паву пісок ворушкий:

буде пух в набивні подушки;

буде сон, мов каблучка з руки, —

коти-коть, золоті голівки…

В мене люба — на лівій руці,

ходить ніч біля віч по щоці…

Перемовч, не злякай бубонці,

що лежать та й на правій руці.

Розколовся горіх, як горіх:

де ж ті зерня незгірклих утіх?

Пересохли порожні вуста —

та й велика ж на двох самота…

Підмостився під зжовклий листок,

розв’яжи свій дрібний кулачок:

хай летить біле пір’я від нас —

на студеність його

прийде час,

прийде час…

***