Журилось сонце – жовтощокий сонях

Журилось сонце – жовтощокий сонях

у павутинні, сплетенім із хмар.

Я так хотіла у твоїх долонях

журбу сховати, але ти – мовчав.

Зірки з’являлись – немовлята ночі,

від доторку її чарівних крил.

Я почуття, мов зорі,непорочні

просила вберегти, а ти – губив.

Ковтала сльози – для душі пігулки,

невольним птахом бився в грудях пульс.

В твоїх руках шукала я притулку,

просила врятувати, – відвернувсь.

А доля пригощала самотою,

наповнюючи келих до країв.

Я ладна була дихати тобою,

я так хотіла, ти ж-бо – не хотів.

Але віршами душу воскресила

моя, найблагородніша із Муз.

Я відреклась від тебе, розлюбила…

І – дивно, ти до мене повернувсь.

Не жаль, що не гортатиму ніколи

твоїх зізнань – пожовклих сторінок,

а жаль, що від квітучої любові

до нищівної ненависті – крок…