Зима

      Усім, хто втратив найдорожчих у цій війні, вдовам і сиротам, убитим  розпачем матерям присвячується

Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля

Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…

Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті

А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.

І домовина та пустая, й звучать навкруг пусті слова,

І мати сина обіймає… Бач, мамо, повернувся я!

Стоїть синок живий, вродливий… А смерті, матінко, нема!

І усміх молодий, щасливий… Але чому навкруг зима?

Чому так холодно і виє той лютий вітер за вікном?

І серце зболене так ниє, хоч серця вже нема – фантом.

Воно полинуло тим літом у небо синьо-золоте

І проросло весняним квітом в життя щасливе й молоде…

Фантомні болі не зникають. Нащо болить, чого нема?

І птиці нащо так співають, якщо навкруг зима, зима…