Зима

Зі мною грає в хованки Зима:

принишкла, певно, поряд – за два кроки.

Що поки зачаїлася – дарма,

бо потім «Вж-жух!» – і з’явиться наскоком.

Як задзвенить: «Тепер ховайся ти!

Хоч я тебе дістану й крізь кожуха!

Шугай під ковдру, шарф собі плети –

та ухоплю за пальці, ніс чи вуха!.. »

Тоді дмухне морозом на поріг,

навскіс підгорне двері муром сніжним,

накличе вітер, що збиває з ніг,

на вікнах крізь автографи залишить.

А я не налякаюсь – навпаки –

бо знаю, що в мороз мене зігріє:

от притулюсь до теплої щоки

та загорнуся у палкі обійми…