зимівля

Замість плекання мрій десь на вільнім просторі,

Ми втрапили своїм драккаром у крижаний затор,

В цім згаюємо дні, а не в бурхливому морі,

Останній патрон обачливо загнали в затвор.

Нам перепала зимівля серед пустки, де небеса прозорі,

Та земля не райський куток, не місце повних комор.

Кошторис

затії зріс невблаганно - одна з буденних історій,

в якої намулене дно засмикнених штор.

І в цій халепі нам борсатись допоки нас сон не зморить,

Чи не приспить який мор.

Залагоджуємо справи в нотаріальній конторі –

Ніяк не поділимо по справедливості омофор…

Наша Римська імперія всохла до розмірів Андорри,

Оглашенними та покутниками заповнений притвор,

Наша пам’ять - як шкатулка Пандори,

Ладна з ланців враз спустити всіх скажених потвор

І загнати блукати в безконечні коридори

Лабіринту всіх нас!

Все збудовано на тім постулаті, що роздори

Створюють роздоріжжя,

що ведуть в нескінченні повтори

Того, що було! І триватиме це щораз,

допоки не вжене в душу свої гострі шпори

і не поставить там як камінь наріжний

правда той здогад, що нині, завше і повсякчас

Сам мандрівник створює місце

Свого призначення. Пів життя на збори,

І ось прямо з нас на очах

крізь невидимі пори

просочується в пустоту час і простір…

І не мають значення

Цифри координат. Все просто:

З долею на побачення

Когось ведуть в тронну залу, а когось на розстріл -

Та лиш би не було тоді жалю за втраченим,

Не було б нічого, що легковажно відкладав на потім.