Зимова дорога

Прозор’ям пойнята долина,

а де джерела дзвонять радість, —

сніг, наче пера соколині,

лежав розметаний в безладді.

І білість бралася сумлінням

від суцвіті, що тліла в глиці;

і зріли снігурі зомлілі,

як взяті сонцем полуниці.

На аркуші грушевих пахів

плоди викреслювала гілка,

і до дзьобів тулили птахи

давно знезвучені сопілки.

І відливалися долоні

по обрисах плодів дозрілих,

та все відлунювало слово

про шлях засипаний та білий.

***