Зірка

Зоре моя вечірняя,

зійди над горою.

Т. Г. Шевченко

Розмита на бистрі

зіяла, наче рана,

а скинув очі — угорі,

в промінні тонкотканім

краплина, крапелька тремтить

і, проклювавши небо,

на пошуки душі летить

до тебе лиш, до тебе…

зоре моя, житино,

в нічної птахи на крилі

гориш ти, як жарина.

Коли вона тебе зняла,

куди тебе відносить?

Від крихти твойого тепла

була тепліша осінь…

Без тебе, зіронько, мені

і сутінно, й студено,

всі ночі, ноченьки сумні

для одного, для мене.

Вся вилузаність порожнин

для мене для одного,

і спати в дуплах соломин,

і в холод дощових краплин

взувати босі ноги.

І під цим небом мовчазним,

піднявши очі д’горі,

ходить і тішитись одним —

що сяєш, моя зоре.

***