Злата улічка

Камінь розігрітий аж пашить.

Втомлений, замислений іду.

Повнить сонце Улічку Злату,

Сонцю тут подобається жить.

Втомлений, замислений іду.

Прага, Праго, мій слов’янський град!

Через смерть, і горе, і біду

Я пробивсь до тебе з-за Карпат,

Мужність вніс на Улічку Злату.

Втомлений, замислений іду.

Біла чешка вийшла на балкон,

А мені перед очима — Грон,

Кров’ю писані в снігах сліди

Тих, що йшли… А не дійшли сюди.

Не забудь їх, вуличко злата!

Мирний чех бруківку заміта —

В небі ясно, ані туч, ні хмар.

Біла, як та вишенька в саду,

Чешка усміхається: наздар**

Втомлений, замислений іду.

Не забудь їх, вуличко злата —

Не забудь їх, чешко молода!

1945, Прага