Злидарка

Ти вибач…

Я тебе любила

Так, як уміла, як могла.

Моя любов здійняла крила

Та от не впасти не змогла…

Жила любов в сапфірах ночей,

Сіяла в самоцвітах днів,

Вплітала в коси квіт урочий

І розсипала срібло слів.

Нас вабили дари шляхетні,

Та чи достойні їх були?

Ми розміняли на монети

Все, чим раділи і жили.

Уже розпродані сапфіри,

В ломбарді самоцвіти днів,

І душі в дранті із зневіри

І потьм'яніло срібло слів.

Любов, зваблива королево,

Ти впала ниць, і щезла ти

І тільки іней на деревах,

І білий холод пустоти…

Сьогодні в люднім середмісті

Стояла злидарка одна,

Крізь неї, як через порожнє місце

Пливла байдужая юрба.

Я йшла в юрбі. І зупинилась.

І заглянула в очі їй:

Вона на мене не дивилась

І не ловила погляд мій.

В її очах – нічні сапфіри,

В їх сяйві – самоцвіти днів,

Кладу в мішок убогий сірий монету.

З проданих скарбів.

Грудень 2017 р.