“Злива була у Ворохті давнього дня”

Злива була у Ворохті давнього дня.

Пізні дощі гори товкли і місили.

Сивий гуцул просив над трупом коня:

“Боже, дай мені сили”.

Ті, що і “Чічку”* читали, пиво пили.

Ті, що і “Чічку” читали, з дідом тужили.

Ті, що знали діда й коня, підійшли:

“Боже, дай йому сили”.

Дід на землі лежав, когось проклинав.

Бог скосив обидвох, як трави й отави.

А той, хто знав бога й діда, не знав,

хто з них неправий.

Першим снігом запахло. Хвоя пливла.

Пізні дощі гори товкли і місили.

Смерть у Ворохті. Смерть додому вела.

Боже, дай мені сили.