Знак дуба

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий,

безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая.

Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку

столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має.

Приземні блискавиці-змії сковзають пнями

слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.

Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями,

лиш дуб, мов скнара, береже монет зелених листя.

Зоря на промінь сперлась, мов на кий, стоїть над яром,

де борсуком у лігві зло сховалось і притихло.

Чадять урочища мокравин, цвіль кадить рудим пожаром,

а ніч, як чорний буйвол, в рогах місяць — шерсті віхоть.

Безумна безліч форм. Багатство, що призначене для мар,

а ввиш пустеля неба — людський ляк і захват, мертве світло,

лиш дуб, рослинний лев, над лісом, гордий і скупий монарх,

підводить вранці сонця жезл над марнотратним світом.

9 червня 1936