Знаєш, я себе не пам'ятаю...

Знаєш, я себе не пам'ятаю...

Бачив колись у калюжі сумній

Чим дихав зранку? Пітьмою бажаю?

Я не скажу... У тумані надій.

Де я і як я? Чому не пізнаю

Миті обіймів і усмішки слів?

Ніби є крила та кайдани до краю

І ловлю тодішнє тепло поміж снів.

Сенсу не бачу у дорозі за квітом,

Що згас і чекати не став навесні

Як золото хтось відшукає із ситом,

Так я прочиню неможливість в вікні.

Не кричіть! Гомоніти не дайте неволі...

А я... Неважливо... І без мене Земля

Коло зробить... І знов заспівали тополі

Я між вас та в душі я вже точно не я.