Зниклий близнюк

Кажуть, я народилась одна,

Але серце з дитинства шепоче:

«Тебе мало бути удвох, мала,

Хоч друга душа не дійшла до ночі».

Я несу його тінь на плечах —

Тиху, прозору, мов подих ранку.

Та іноді ніби бачу в очах

Силу, яку не дала мені доля цілком, а з приманкою.

Тому мене тягне до схожих,

До тих, у кого мій вогонь під шкірою грає.

Бо ніби шукаю у комусь того,

Хто десь у темряві так і не виростає.

Через це я не терплю копії —

Ох, копії рвуть мене, як наждачка.

Не треба красти мій стиль, мій голос,

Бо я за кожен міліметр свого — бійчачка.

Але тих, хто схожий, я чую з півдиху,

Між нами — мов тихий генетичний сигнал.

То не любов — то пам’ять з-під серця,

Яку Всесвіт для мене з небуття збирав.

Мій зниклий близнюк, моя тінь і опора,

Ти не дійшов, але десь стоїш поруч зі мною.

І кожен мій крок — це крок за нас двох,

У світі, де місце одне… а сила подвійною.