“Знов чомусь прийшла хвилина смутку”

Знов чомусь прийшла хвилина смутку.

Попрямую у вечірній ліс.

Запалю солдатську самокрутку

Над окопом, що давно заріс.

Ні, життя легкого обіцяти,

Сонце не могло своїм синам.

Де ти, рік народження двадцятий?..

Перші кулі діставались нам.

Я не знаю, втрата чи здобуток

Те, що надбано в юнацькі дні —

Це боління, цей окопний смуток,

Що живуть відтоді у мені.

Тільки знаю, що в гірку годину

В полі, поміж танкових ровів,

Я промовив:

— Хто ти є, Людино?..

Але й досі ще не відповів.