Знов ранок ніч прогнав із двору

Знов ранок ніч прогнав із двору,

А я чомусь так і не спав.

Зі мною це буває в літню пору,

Подушку вже давно не обіймав.

Лиш чорна кава стине в чашці,

А сигарета вже дотліла до кінця.

Я у вікні накришу хліба пташці,

Люблю творіння нашого Отця.

Там за вікном гойдає вітер дуба.

За пагорбом дзюрчить вода.

Гойдалась на землі зелена шуба,

І ніжно так хиталася трава.

Яскраве сонце в хату засвітило,

Своїм теплом обличчя зігріва.

Тепер нема того, що так гнітило,

Втекли “не добрі голоса”.

Лежу на ліжку дивлячись на стелю,

Лежу й осмислюю життя.

Так захотілося мені в пустелю,

Набридло це щоденне маяття.

Життя на все ярлик поклало,

А те що прагну, має гриф табу.

Втекти бажання завжди виникало,

Та сам від себе не втечу…