Знову я блукаю

Знову я блукаю

По нескінченних дорогах уявних.

Нічого я не проявляю —

Думок просто немає явних.

Що зі мною?

Чом так реагую?

Лиш ту одну строку про неї чую,

З присутністю неминучої пустоти ночую.

Лиш все той час пригадувала,

З кружляючими метеликами в животі.

Цей день так довго-довго памʼятала,

Наче знайшла тоді дім собі.

Милий, мов дитячий погляд, досі не забувала,

Що дав початок саме цієї залежності.

Мужній вигляд роздивляла,

Боячись опустити хоч мить.

Просто віриш, мрієш та впадаєш,

А крізь час в безодню потрапляєш.

Не такий твій образ змалювали,

Тож я зніму рожеві окуляри,

Хоча очі так палали,

Але вже зійшли ті чари.