Знову

Знову надія, як весняний птах,

Знов повернулась в серця мого сад.

Ти усміхався, і в твоїх очах

Знов розцвітала віра, наче лад.

Знову я вірила, що ти — моє тепло,

Моя зоря в небесній висоті.

Що це і є омріяне диво,

Яке шукала у житті.

І знов злетіла, щоб упасти знов,

І знов обпеклась, наче від вогню.

Моя сльоза — то гіркота і біль,

Які від тебе знову несу.

Ти, наче сонце, але не для мене,

Ти, наче вітер, а я — лише лист.

Навік несу я спогад цей про тебе,

І на душі залишається свист.

Знову надія... знову віра...

І знову біль.