Зоар

Чим далі «від» тим більше коло «до»,

І сторінки написані тендітним

Приємним почерком, немов хвиління сну

Де бриз гортає ніжним повіванням

Твій перший розділ і його останню

Главу життя, таку легку й солодку,

Що осторонь тримаєшся того,

Що змушує тебе прийняти виклик.

А все лиш далі й далі берегів

Що сходяться окреслюючи острів

Де от невдовзі явиться тайфун,

І твій гамак піймавши в сіті бурю

Зрихтує згодом болісну вуаль.

Але й тоді прив’язуєш себе

До континенту спокою, втікаєш

І першим рейсом мчиш на літаку

Чим далі «від», де хвиль не підіймає

Жахливий звір, до тихої землі.

Тому все далі й далі від роману,

Тому все ближче, ближче де фасад

Підкреслений карнизами й балкони

Підтримують каріатиди, їм

Квартирний світ покладено на плечі,

А в ньому спокій, затишок і сплін,

Що застилає сутінками речі,

Навпроти ж ліжка – ангели, вони

Такі ж бліді смертельно, як і постіль.

І ніч в тобі, і в місячному сяйві

Твоє волосся, зорями в очах

Виблискує жага і хіть голодна

І дотики нехай такі мов шовк,

Та на вустах здається тінь глумлива

Здіймається у посмішці, жаскна

І скрапує на серце від горіння

Холодного вогню. А за вікном

Пала Зоар у зареві ранковім.

24.02.2024