“Золототканні шати в панни”

Золототканні шати в панни,

золотообідні ридвани,

соломою їй мостять шлях,

і ходять коні в постолах.

У панни Ганни серце з воску,

її покривдити так просто:

гарячий погляд, наче стріль,

її вражає звідусіль.

У панни личко з порцеляни,

а голосок її медвяний

по краплі рясно розлива

квітневий солод — не слова.

Вона пускає бджілок з пальців,

стежину заплітає в танці,

як жар, роздмухує бузок —

кружляє хмара пелюсток…

О невблаганна, панно Ганна,

вощане серце моє тане…

За кожним віддихом летить

кохання мить, кохання мить.

Мостива пані, за тобою

дорогою йду восковою,

та грузнуть ноги, важче крок,

літає хмарка пелюсток…

***