Золотоволоса владиня лісу
Заблукала в дикім лісі…
Загубила я намисто із калини,
Дивний голос із долини –
Розбив тишу…
То співала мавка з рудою косою,
Похилила плечі над рікою…
Тужила та красуня в дивнім лісі
За милого очима.
Не знала бідна, що та тривога все дарма.
Живе її принц в королівстві небуття…
Питала мене мавка
Із за очі його сині і за серце щире,
Та не знала, що чорна відьма їх зачарувала-
Полин-зілля готувала-
Милих розлучала…
Як же врятувати те кохання
З королівства забуття?
Руда мавко,
Чи кохає він тебе?
Закивала головою, заплакала сльозами-
Кришталевими…золотоволоса владиня лісу…
І ті сльози були гірші за грозу,
Тривожили лісу красу-
Проростали цвітом незабудки.
І не знали б люди і до нині про той цвіт,
Що береже зачароване кохання.
А золотоволоса мавка й досі жде над рікою
Милого і ніжного з журбою…
автор: