Зоряні жнива

Знов кінця добігає літо,

Як бажання, що не збуло́ся…

Золоти́ться у полі жито,

Обважні́ло зерном колосся.

І жниву́є щербатий місяць

На серпневому небосхилі,

І снопа́ми сузір’я виснуть,

І впускають зернини стиглі.

А вони у останнім ле́ті

Перед тим, як навіки згаснуть,

Сяйвом променів ділять небо

На нерівні зори́сті па́сма.

От би встигнути загадати, –

Люди кажуть, воно б збулося, –

Попросив би у зорепаду

Врожаї́в для того колосся,

Щоб родили многая літа

На безкрайнім, як пісня, полі

Українські пшениця й жито –

Наші символи щастя-долі.

А коли сам зорею стану

І зірвуся із небосхилу,

Хочу бачити наостанок

Золотаве колосся стигле…