зозулине кування

зозулине кування

звуковою лавою

стікає вниз по корі

лишаючи рівчаки

принеси велике округле дзеркало

нехай кора вперше прочитає себе у нім

хай дзеркало вчиться в неї робити брижі

уникати гладеньких відповідей

як їх уникає озеро

мурахи повзуть —

просто у віддзеркалення —

опиняються на скляній поверхні

може вірять що вже йдуть по воді

руді і чорні божища лісу

зозуля не кує в нім самій собі

вітер прагне подальшого схвилювання

навіть хмари швартуються щоб розгледіти

як і тут і там тримаються на плаву

розв’язка близько

хтось як завжди

вже кинув важезний камінь

22.07.25