Зозуля

Відколи вродило поле,

Зозуля співа про долю,

Кладе в зеленаві руки

Округле каміння звуків.

Смакує цукрову вату

Липневий нероба-дощик.

Купив би “ку-ку” багато,

Та їй не потрібні гроші.

Ти маєш тавро поранень,

Якими, напевно, гордий.

Даремні твої надбання:

“Ку-ку” не почесний орден.

“Ку-ку” – і в очах нуртує

Прозора солона суміш.

Зозуля тебе врятує.

Ти чуєш її? Ти чуєш?