Зустріч з Світязем

Що зустріч відбулась, я зрозуміле це,

Як в водах у твоїх – порвала я журби кільце.

Жадала я тебе, як маминої ласки,

У спрагу як води, як чарівної казки.

Зєднались ми тоді, як сонце вже ховалось,

І обрій червонів, а із душі щось рвалось.

У царстві у твоїм – я враз відчула спокій,

І стала забувати, як тяжко одинокій.

А ти мене все більш, тягнуло в свої шати,

Відчувши мою біль, не стало відпускати.

Ти хвилями любові до мене доторкалось,

І був – це справжній рай! О ні! Це не здавалось...

Уста торкались хвиль, я ніжно трепетала,

Й здавалося мені – я чайка, я літала!

Спасибі, Боже мій, що маю я нагоду,

Хоч раз чи два у рік, відчути цю природу.

Лишити в хвилях те, від чого я стомилась,

Душа моя, щоб тут - по новій народилась.

***