Зваба

За що тебе терпіти мушу?

Ти знов осяяна прийдеш,

І прикуєш до себе душу,

І в незбагненне поведеш.

І за вогонь тієї миті,

Пекельно-чорний той вогонь,

Забуду все на цьому світі,

Так підло зрадивши його.

І чим темніше божевілля,

Чим звабніш падати на дно,

Тим важче буде на похмілля

Себе зустріти.

Все одно

Чекаю зранку й ополудні

Тебе, підступну, як змію,

І за слова твої облудні

Безсмертну душу продаю.