Звертання до коханої

Озирнись, за тобою березові крила вогніють,

небо йде слідкома, озирнися, Маріє…

Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,

видно край непочатий з лункого узвишшя.

Озирнись на заблуку, що втратив минуле.

Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі —

кують вони, кличуть, просторять куванням благання,

щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання.

Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,

потульна земля розляглась на всі боки.

Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,

кожен овоч собі соком губи всолодить.

На заказанім дереві вже й колиска кругліє,

пахне ймення твоє, як любисток, Маріє!

Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,

сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.

О Маріє, збагни, що земна наша плоть

переповнена вщертно безсмертям!

***