Звір. 9#87

В спробах вімірювати дозволене, часто виходять за рами, також повільно втрачають міру.

Бо до цього, вільного, за межі, тяжіє вина - втрачає безбожний недосконалу жагою, віру.

І в щасті, і в смутку сліпий музикант, все крутить, і крутить стародавню свою, колісну ліру.

Словами і римами затикає діру, а тіло в епілепсії од страсті подібне дикому звіру.

Людина не танцює, там де тісно,

А звіру же дайте лезо ножа.

Направді ти хочеш знати, наскільки

Чорною буває згорівша душа?

В сумління двері не одчиняй ти звіру,

Це нікому не треба - задарма згориш,

Ще скажи, що тобі от зовсім не лячно?

Чому не тікаєш, чому не кричиш?

А я ж казав, що знову настане цей момент, коли ми обидва будемо дивитися в підлогу.

Від сорому тмяніють очі, і відповідальність нашу легку, так важко буде оддати богу.

Не варто нам було відкривати ці двері, ми ж тоді знали чим, це все, як завжди закінчиться,

І ми мали триматись подалі, а тепер, єдиний вихід - нам з тобою лише покохати залишиться.

Люди не танцюють там де тісно,

А звіру же дайте лезо ножа.

Направді, я знаю, ти знаєш, наскільки

Чорною буває згорівша душа.

В сумління двері ти пустила звіра,

Чи це тобі треба - задармо ж гориш,

Я же бачу, мила, як тобі лячно,

Але ти не тікаєш, та не кричиш.