ЗВІРСТВА, НЕЛЮД І НЕМОВЛЯ

Вбиває не́люд навіть немовлят,

Жорстоко, по-звіря́чому вбиває.

Щомиті сипле, та не снігопад –

Це ірод кулепадом накриває.

І плач, і зойк, і сто́гін чути скрізь,

І ллється кров, і голос затихає,

Уже набра́лись цілі ріки сліз,

Бо від життя ординець визволяє.

Яку ж загрозу не́сло немовля?

Чому́ той кат поці́лився у нього?

Чому́ така жорсткість в моskаля?

Невже в душі́ у них нема святого?

Чому́ ті вбивці горе нам несуть

Й хизу́ються, що діють в Україні?

Могили через них у нас ростуть…

Потвори, наче ку́бла ті зміїні.

Рука підня́лась в них на немовлят,

Яким Госпо́дь вдихнув життя і ду́шу,

Зживають з світу наших Янголят,

Вбивають, наче іграшок із плюшу.

Вбивають їх, але не вб’ють любов,

Не вб’ють любов до неньки-України,

Ми ллємо сльо́зи й проливаєм кров,

Могили скрізь, і згарища, й руїни.

20.06.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 951010

#Вірші_поезія_Україна_війна_орки_нескореність_незламність_ворог_патріотизм

#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів