Лана Краска
... а коли до щастя лишалося декілька кроківні він , ні вона не бігли чимдуж
стрімголов...
навпаки -
до максимуму стишуючи рухи
вони з кожного сантиметру відстані
ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
а вона знову малювала минуле
не категорично
але поступово
все далі і далі від сьогодення
пірнала туди, де вона невідома
прокидання о сьомій за графіком
за будильником
автоматно - кавово
сльози , посмішки й зустрічі -
планово
і кохання
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
неідеальне
якщо його міряти
за стандартом
типово - стандартним
не тонке , а тендітне
порцеляново - біле
вона і він
завжди ніколи
разом
між ними постаті людей і барикад
між ними відстані , автобуси , маршрути
й питання - ти кохаєш мене ?
а ввечері зрадливо підкрадалась втома
кортілося обіймів і мовчання
за щастя було чути - ми вже вдома
на нас вже зачекалося кохання
він двері відчиняв і ніс пакунки
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
і тиша знов
довічна
чи не вічна
на мить лишень
на день
чи на добу
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...