Ольга Анцибор
Я тебе виглядаю, коханий,
Із далеких і близьких доріг,
Я благаю тебе, довгожданий,
Щоб прийшов ти до мене, прибіг.
Я крізь дощ простягну тобі руку,
Другу руку крізь спеку подам.
Перебуду я довгу розлуку,
Я тебе приворожила,
Я тебе причарувала.
Тобі темними ночами
Своє серце віддавала.
Віддавала своє тіло,
Відкривала свою душу.
Час пройшов, ніч пролетіла,
Я про жіночу дружбу вже писала
Та тема ця хвилює мене знов,
У всі часи я дружбу шанувала –
Це як води ковток, це як любов.
Я рада, що таку подругу маю,
З якою в бій і в розвідку піду.
Я Господу молюсь, його благаю,
В багатстві й розмаїтті почуттів
Я перевагу віддаю коханню,
Але і співчуття й правдивий гнів
В житті займають місце не останнє.
Ціную вірність я і щиру радість,
Любов до ближніх, відданість ціную.
Ненавиджу і зневажаю заздрість,
Зустрічі з тобою жду, як свята,
Зсумувалось серце аж до болю
Я сказати хочу так багато,
Поглядом зустрітися з тобою.
Мрію я, що підійду до тебе,
Обніму легенько ,тепло, ніжно,
І прошепочу: – моє ти небо,
Я не чекаю зустрічі з тобою,
І радості від зустрічі немає,
Бо не прийшлось напитися любов’ю,
В душі моїй кохання помирає.
В твоїх очах я вже тепла не бачу
Кохання не було у нас ніколи,
Намалювала я його, неначе
Я щиро дякую Творцю,
Що жінку він створив оцю,
Що дав їй розум, дав їй вроду,
І душу, чистую як воду.
Що дав високі почуття,
І здатність дав творить буття,
Дав ласку, ніжність і наснагу,
Є на світі прекрасна країна,
Де мій дід народився і я.
Батьківщина моя – Україна,
Славна, вільна, квітуча земля.
Мова лагідна в нас, солов’їна,
Як джерельце дзвінкої краси,
Під вікном кучерява калина,
Скрізь інтернет, високі технології,
Не час листи писати від руки.
Та в цих листах свій час і хронологія,
Людина проглядає між рядків.
У цих листах людська душа присутня,
Вона живе в них, тепла і палка,
В них відчувається людини щира сутність,
(новела)
Привіт сонечко моє, щастя моє!
Наша розлука така довга і болісна, так хочеться її скоротити і я вірю,що мій лист зробить розлуку коротшою.
Вже давно сиджу я над відкритим зошитом і не можу зібрати думки докупи. Вони рояться в голові, наскакують одна на одну, а мені необхідно припинити їх хаотичний танок, щоб так багато розповісти тобі про все. Ну, наприклад, про те, що я відчуваю до тебе, як змінилося моє життя з того часу, коли в ньому з’явився ти. Як воно заграло барвами,як наповнилось теплом, радістю і коханням.
Є в мене дві картини на стіні,
Їх мій онук подарував мені,
Він сам картини ці намалював,
І в них свою дитячу душу вклав.
Душа твоя вся сповнена краси,
Ти її людям віддавай, неси.
Яскраве сонце й дощик намалюй,
Хлопчик мій горобчик,
Пташенятко миле,
Якби ти дозволив –
я б тебе любила.
Стежечка-стежинка
Лісом пробігала.